Навчальний план І програма схвалені Координаційною науково-методичною радою з післядипломної освіти лікарів І провізорів при Департаменті кадрової політики, освіти та науки Міністерства охорони здоров’я України 2006 р
|
|
Скачать 0.66 Mb.
|
|
Типовий навчальний план та програма спеціалізації (інтернатури) випускників вищих медичних закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації зі спеціальності «Неврологія» відповідно до наказу МОЗ України №81 від 23.02.2005 р. «Про затвердження Переліку спеціальностей та строки навчання в інтернатурі випускників медичних і фармацевтичних вищих навчальних закладів. Медичних факультетів університетів» та наказу МОЗ України від 25.11.2005 р. №621 «Про внесення змін до наказу МОЗ України №81», розроблені співробітниками кафедр неврології Національної медичної академії післядипломної освіти ім.П.Л.Шупика, Запорізького державного медичного університету, Харківської медичної академії післядипломної освіти. Рецензенти: Зозуля І.С. – доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри медицини невідкладних станів Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика. Соколова Л.І. – доктор медичних наук, професор кафедри нервових хвороб Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця. Міщенко Т.С. – доктор медичних наук, професор, науковий керівник відділу судинної патології головного мозку Інституту неврології, психіатрії та наркології АМН України Навчальний план і програма схвалені Координаційною науково-методичною радою з післядипломної освіти лікарів і провізорів при Департаменті кадрової політики, освіти та науки Міністерства охорони здоров’я України «____»______________ 2006 р. __________________________________________________________________ ^
^ Інтернатура (первинна спеціалізація) є обов'язковою формою післядипломної підготовки випускників усіх факультетів вищих медичних закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації незалежно від підпорядкування та форми власності, після закінчення якої їм присвоюється кваліфікація лікаря-спеціаліста за певним фахом. Основною метою інтернатури є підвищення рівня практичної підготовки лікарів-інтернів у їх професійній готовності до самостійної лікарської роботи. Інтернатура проводиться у формі очно-заочного навчання на кафедрах вищих медичних закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації і закладів післядипломної освіти та стажування в базових установах охорони здоров'я. В інтернатуру з неврології зараховуються випускники лікувальних факультетів після складання випускних державних іспитів і присвоєння їм кваліфікації лікаря. Підготовка неврологів в інтернатурі проводиться за індивідуальними навчальними планами, розробленими на підставі типового навчального плану і програми інтернатури. Основним завданням інтернатури з неврології є удосконалення знань і професійних навиків з основних розділів неврології, зокрема клініки, діагностики та лікування неврологічних захворювань. Типовим навчальним планом підготовки лікаря-інтерна за спеціальністю "Неврологія" протягом 1,5-річного періоду (18 місяців) інтернатури передбачено: 10 місяців навчання на кафедрі неврології та суміжних кафедрах і 8 місяців стажування на базі стажування. ^
Примітка: Б – стажування на базі; К – навчання на кафедрі та суміжних кафедрах; В – відпустка. Початок навчання в інтернатурі з 1 серпня на базі стажування. Графіком навчального процесу для інтернів-невропатологів передбачено: - серпень (1 місяць) – на базі стажування; - вересень - лютий (6 місяців) – навчання на кафедрі; - березень - вересень (7 місяців) – на базі стажування – 6 місяців, 1 місяць (липень) - відпустка; - жовтень - січень (4 місяці) – навчання на кафедрі. Програмою передбачено заняття лікарів-інтернів на кафедрі неврології протягом 10 місяців (1560 учбових годин), де інтерни повинні отримати грунтовні знання з анатомії та фізіології нервової системи, основних симптомів та синдромів її ураження, розуміння загальних закономірностей розвитку хвороб, основні відомості про окремі нозологічні форми, діагностичні засади, диференційно-діагностичні критерії, лікувальної тактики. Лікарі-інтерни вивчають і опановують основні клінічні та додаткові методи дослідження, отримують практичні навики роботи з неврологічними хворими. Форми навчання на кафедрі різні – лекції з найбільш актуальних питань неврології та суміжних дисциплін, семінарські та практичні заняття, участь у науково-практичних, та патологоанатомічних конференціях, самостійна робота в клініці, вивчення спеціальної літератури. Значне місце у роботі лікаря-інтерна посідає практична робота, яка передбачає оволодіння практичними навиками роботи з хворими. Контроль знань на кафедрі здійснюється на залікових заняттях і після закінчення циклу занять по співбесіді, за допомогою комп`ютерного або безмашинного тестування та складання іспиту з практичних навиків. Після 6 місячного навчання на кафедрі лікар-інтерн продовжує протягом 6 місяців удосконалювати знання на базі стажування під керівництвом досвідченого спеціаліста-невролога вищої або першої категорії. Базами підготовки лікарів-інтернів повинні бути неврологічні відділення районної, міської та обласної лікарень, які розраховані не менш ніж на 60 ліжок. Виконання інтернами 1 – 18 курсів навчальної програми щодо основної спеціальності, а також 19 – 26 щодо суміжних спеціальностей на базі стажування досягається шляхом їх практичної лікарської діяльності під керівництвом безпосереднього керівника інтернів у спеціалізованих відділеннях, згідно навчального плану, у якому вказано орієнтовані терміни роботи лікаря-інтерна у кожному із відділень баз стажування. Програмою передбачається робота базовому неврологічному відділенні, а також у приймальному, нейрохірургії, реанімації, інфекційному, фтизіатрії, фізіотерапії та реабілітації, променевої діагностики. При відсутності у базовій лікувально-профілактичній установі деяких спеціалізованих відділень, зазначених в навчальному плані, використовувати відповідні відділення інших лікувально-профілактичних установ (обласних та міських лікарень). На базі стажування передбачаються наступні терміни роботи:
Навчальний план підготовки лікарів-інтернів за спеціальністю «Неврологія» на базі стажування передбачає самостійну роботу, яка включає самопідготовку шляхом вивчення літератури, написання рефератів (1-2 в місяць) з актуальних розділів практичної неврології (курси 4 - 18), обговорення їх на науково-практичних семінарах та науково-практичних конференціях, огляди хворих з визначених тем, участь в клінічних розборах, тощо. Пропонується орієнтовний перелік тем рефератів по основних курсах програми, в який можуть вноситись доповнення, виходячи з наукової та практичної доцільності. Вибір тем рефератів та їх обговорення здійснює викладач групи (на очному циклі навчання) та керівник інтернів (на заочному циклі навчання). Лікар-інтерн повинен здійснювати діагностично - лікувальний процес у закріплених за ним хворих, виконуючи повний обсяг діагностичних досліджень та лікувальних заходів на правах лікуючого лікаря. Керівник повинен приділяти особливу увагу підбору хворих, зокрема, з урахуванням ознайомлення інтернів з патологією, тематика якої підлягає вивченню, можливостей самостійно виконувати необхідні діагностичні та лікувальні маніпуляції. Інтернам не слід обмежуватися роботою тільки з закріпленими за ними хворими. Вони повинні бути ознайомлені з динамікою захворювань та лікуванням важких хворих, проблемними діагнозами, дискусійними питаннями диференційної діагностики, тощо. Для підвищення ефективності навчання інтернів необхідно залучати до виконання діагностичних та лікувальних маніпуляцій, додаткових досліджень та обстежень. Практична діяльність, теоретична підготовка та виховні аспекти навчання в інтернатурі являють собою єдину інтегральну систему органічно пов`язаних між собою різних сторін єдиного процесу-навчання спеціальності та формування світогляду лікаря. Організаційні моменти є фактором, який впливає ефективність навчання у інтернатурі. Потрібно завчасно спланувати роботу відділення з врахуванням потреб навчання інтернів (клінічні обходи та розбори хворих, ранкові конференції лікарів, консиліуми, клініко-патологоанатомічні конференції, науково-практичні конференції лікарні/відділення, науково-практичні семінари. ^ Мета - систематичне колективне обговорення лікарями відділення клінічних питань. Основна роль належить лікуючому лікарю та особі, що проводить обхід (завідувач відділенням). Здійснюється огляд хворих, перевірка відповідності діагнозу проявам захворювання, даним параклінічних досліджень, уточнюється діагноз, визначається вибір додаткових методів діагностики, оцінюється правильність дій лікаря і вирішується питання подальшої лікувальної тактики. Дні обходів повинні бути заплановані. Підготовка керівника до обходу полягає у постійному ознайомленні з досягненнями клінічної та теоретичної медицини, в володінні клінічною інформацією щодо усіх хворих, які перебувають на обстеженні та лікуванні у відділенні. ^ є одним з основних та ефективних методів навчання лікарів-інтернів, який проводиться, зокрема, після обходу хворих. Окрім того, він здійснюється на ранкових конференціях лікарів та, при необхідності, невідкладних рішень – в будь-який час. У клінічному розборі обов`язкова участь лікарів відділення та інтернів. Змістом його повинно бути остаточне обговорення та заключне тлумачення характеру патологічного процесу, встановлення діагнозу та конкретного плану лікування. У випадках, в яких розбору підлягає хворий, лікуючим лікарем якого є інтерн, останній доповідає усі відомості, що стосуються історії хвороби. Вимоги, що ставляться до доповіді - повнота інформації, її вірогідність та точність. ^ Керівник повинен забезпечити активну участь інтернів на цих конференціях. Необхідно вимагати ознайомлення їх із станом усіх хворих, що знаходиться у важкому стані та з не уточненим діагнозом. В разі участі інтерна в лікуванні хворого, який був прийнятий в ургентному порядку, бажано надавати слово для доповіді інтерну. Доповіді про стан хворих виробляє у нього вміння виявити основну, найбільш важливу інформацію. Консиліуми. Дидактично значущість консиліумів є ідентичною значенню клінічних розборів. Бажано перед консиліумом провести з інтернами спеціально для них призначений клінічний розбір хворих з детальним ознайомленням з історією хвороби та загостренням уваги на клінічній проблематиці, яку планується вирішити. ^ На відміну від інших клінічних розборів, конференція надає повноцінну, завершену інформацію про хворого, що обумовлено ретроспективним характером аналізу і остаточною верифікацією усіх сумнівних клінічних міркувань патолого-анатомічним дослідженням. ^ Участь в них інтернів у ролі доповідачів бажана. Науково-практичні семінари. Керівник інтернів у відповідності до навчального плану підготовки інтернів на базі, організовує і проводить науково-практичні семінари. ^ В адміністративному відношенні лікар-інтерн підпорядковується керівництву базової лікувально-профілактичної установи. На нього повністю поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, права та пільги, що встановлені для медичних працівників даної установи. Під час проходження інтернатури, при здійсненні функції лікаря він володіє правами та несе відповідальність за свої дії на рівні з іншими лікарями. Відповідно з існуючим положенням про інтернатуру, лікар-інтерн повинен самостійно забезпечувати діагностичний та лікувальний процес під керівництвом безпосереднього керівника. Професійно-посадові обов`язки лікар-інтерн виконує в обсязі 50% навантаження лікаря-невролога, що передбачає курацію в стаціонарі 8-10 хворих, 2 чергування по 12 годин у неврологічному відділенні. Необхідно звернути особливу увагу на зміст, що вкладається в розуміння "самостійно". В точному розумінні лікар-інтерн не може працювати самостійно, оскільки при його обмеженій компетентності не можливо надати усю повноту вирішення складних клінічних, організаційних чи деонтологічних завдань. Виходячи із сказаного, під поняттям "самостійність" необхідно розуміти тільки максимальну можливу самостійність, яка, однак, повинна бути суворо контрольована керівником. Тут необхідний індивідуальний підхід, зумовлений конкретними теоретичними знаннями лікаря-інтерна з цього чи іншого питання, ступенем засвоєння практичних навиків, його характерологічними особливостями та рядом інших факторів. Ступінь самостійності повинен прогресивно наростати в процесі навчання, і, як результат, до завершення інтернатури підготовка лікаря-інтерна повинна відповідати поставленим вимогам самостійності у вирішенні клінічних задач, передбачених програмою. За весь період спеціалізації в інтернатурі лікар інтерн повинен оволодіти певним переліком практичних навиків. В даному переліку передбачено три рівні засвоєння матеріалу: 1-й рівень ()-ознайомлення з даним питанням; 2-й ()-уміння застосовувати набуті знання та навички при курації хворих, виконувати найбільш типові операції чи окремі етапи; 3-й () – уміння самостійно застосовувати набуті знання та навички в обстеженні, діагностиці та лікуванні хворих. Наприкінці терміну навчання в інтернатурі, інтерни які повністю виконали план, підлягають атестації. Атестація проходить в три етапи: комп`ютерний контроль знань та умінь, оцінка вмінь та володіння практичними навичками, співбесіда чи інша форма підсумкової оцінки рівня засвоєння навчальної програми з інтернатури. За умови успішного проходження атестації лікарям-інтернам присвоюється кваліфікація лікаря-невролога та вони допускаються до самостійної лікарської діяльності. Навчальний план визначає тривалість навчання інтернів, розподіл годин, відведених на вивчення розділів навчальної програми. В разі необхідності, враховуючи рівень базисних знань, регіонарну патологію, актуальність та специфіку завдань охорони здоров`я регіону та інші обставини, кафедра може вносити корективи та доповнення в навчальні години, які регламентовані навчальними планами, в межах 20% від загального об`єму часу. Окремо складено навчальний план для заочного циклу навчання на базі стажування. Під час навчання на кафедрах неврології та суміжних кафедрах інтерни, у відповідності з навчальним планом, підвищують рівень теоретичної підготовки та оволодіння практичними навичками. Теоретична підготовка передбачає обов`язкове відвідування лекцій, активну участь у семінарських заняттях, науково-практичних та патологоанатомічних конференціях. З найбільш актуальних тем програми лікарі-інтерни готують реферати, які обговорюються на семінарах. На практичних заняттях інтерни під керівництвом викладача опановують практичними навичками з неврології та суміжних дисциплін. Програмою передбачено 10 навчальних годин військово-спеціальної підготовки (неврологія військового часу), які забезпечуються співробітниками кафедри неврології. Для виявлення рівня знань та навиків курсантів програмою передбачено: базисний комп`ютерний контроль, підсумковий піврічний контроль та рубіжні контролі, що проводяться після кожного розділу програми за рахунок годин, передбачених для семінарських занять. Для заключного іспиту використовується атестаційна комп`ютерна тестова програма, затверджена Міністерством охорони здоров`я України. Зміст програми охоплює весь обсяг теоретичних знань, умінь та практичних навичок, необхідних лікарю-спеціалісту-неврологу для самостійної роботи з надання кваліфікованої допомоги хворим. Програму побудовано за системою блоків. Основними блоками є 18 курсів програми з основної спеціальності та 8 курсів з суміжних дисциплін та 7 додаткових програм. Курс - відповідно самостійна частина програми, в якій подано значно за обсягом теоретичну інформацію з певної галузі неврології та суміжних дисциплін. Курси розбито на розділи. Для полегшення орієнтації у програмі та впорядкуванні інформації, що міститься в ній, курси та розділи закодовано. При необхідності з структурних елементів програми у відповідності з завданнями комплектуються професійні модулі. ^ на кафедрі неврології та суміжних кафедрах (очна частина інтернатури) ^
Примітка: * Медична психологія – включена в курс 1 – Соціальна медицина, 01.3. - Етика і деонтологія в неврологічній практиці, обов´язкової програми – 6 годин. ^ на базі стажування – 7 місяців (заочна частина інтернатури) Тривалість - 1092 годин
^ Код курсу, Назва курсу, розділу, підрозділу розділу, підрозділу Курс I. Соціальна медицина.
Структура неврологічної служби.
Курс II. Анатомо-фізіологічні основи уражень нервової системи.
організацію нервової системи (нейрон, синапси, медіатори, нервові волокна, нейроглія тощо).
патології і патофізіології нервової системи.
чутливості.
Рефлекторно-рухова діяльність.
02.13.2. Основні анатомо-фізіологічні відомості про внутрішню капсулу. 02.13.3. Основні анатомо-фізіологічні відомості про таламус.
Локалізація функцій в корі головного мозку.
головного мозку.
нервової системи.
ретикулярного комплексу.
мозку.
мозку.
сплетінь, лікворної системи головного та спинного мозку. Утворення ліквору, циркуляція ліквору.
відділу нервової системи (гангліїв, корінців, периферичних нервів, сплетінь). 02.23. Основні відомості про нейромедіаторні системи. Курс III. Синдромологія уражень нервової системи. Топічна діагностика.
особливості).
мозку.
особливості).
03.6.1. Форми затьмарення свідомості.
03.6.2. Форми виключення свідомості. 03.6.2.1. Оглушення. 03.6.2.2. Сопор. 03.6.2.3. Кома.
периферичний параліч, сінкінезії, тощо.
особливості).
різних рівнях. 03.9.3. Топічна діагностика уражень рефлекторно-рухової сфери.
мозку.
мозку.
мозку по поперечнику та на різних рівнях. 03.11.4. Топічна діагностика уражень спинного мозку.
03.12.1. Клінічні прояви порушень функцій тазових органів. 03.12.2. Топічна діагностика порушень функцій тазових органів.
03.13.1. Клінічні прояви уражень стовбуру головного мозку.
мозку.
головного мозку. 03.13.2. Синдромологія уражень стовбура головного мозку. 03.13.3. Топічна діагностика уражень стовбура головного мозку.
мозочка (кора, ядра, червь, провідниковий апарат). 03.14.2. Синдромологія уражень мозочка. 03.14.3. Топічна діагностика уражень мозочка.
системи (стріарної та палідарної систем). 03.15.2. Синдромологія уражень екстрапірамідної системи. 03.15.3. Топічна діагностика уражень екстрапірамідної системи.
03.20.1. Порушення вищих кіркових функцій. 03.20.2. Порушення праксису. 03.20.3. Порушення гнозису. 03.20.4. Порушення функції мови.
функцій.
вегетативних структур.
вегетативних структур.
симптомокомплекс.
03.26.1. Клінічні прояви ураження гангліів. 03.26.2. Клінічні прояви ураження корінців. 03.26.3. Клінічні прояви невралгій. 03.26.4. Клінічні прояви нейропатій. 03.26.4.1. Клінічні прояви мононейропатій. 03.26.4.2. Клінічні прояви полімононейропатій. 03.26.4.3. Клінічні прояви полінейропатій.
плечового, поперекового, крижового). 03.26.6. Синдроми вертеброгенних уражень периферичного відділу нервової системи. 03.26.6.1. Рефлекторні синдроми. 03.26.6.2. Компресійні синдроми. 03.26.6.3. Радикуло-ішемічні синдроми.
системи.
(артеріальної та венозної ланок).
Курс IV. Методи обстеження в неврології. 04.1. Клініко-неврологічне обстеження.
04.4.1. Оцінка даних дослідження показників крові.
04.4.2.1. Діагностичне значення дослідження ліквору. 04.4.2.2. Оцінка лікворного тиску. 04.4.2.3. Оцінка клітинного складу ліквору та його змін. 04.4.2.4. Оцінка біохімічних показників в лікворі. 04.4.2.5. Оцінка імуновірусологічних показників в лікворі. 04.4.2.6. Оцінка показників ліквору при неврологічних захворюваннях.
04.5.1. Електрофізіологічні методи. 04.5.1.1. Електроенцефалографія (принцип методу, оцінка даних). 04.5.1.2. Реоенцефалографія (принцип методу, оцінка даних). 04.5.1.3. Реовазографія (принцип методу, оцінка даних). 04.5.1.4. Електроміографія (принцип методу, оцінка даних). 04.5.1.5. Викликані потенціали (принцип методу, оцінка даних).
оцінка даних). 04.5.2.2. Нейросоноскопія (принцип методу, оцінка даних). 04.5.2.3. Ультразвукова доплерографія (принцип методу, оцінка даних).
(принцип та діагностичні можливості методу, показання, оцінка даних).
спинного мозку (принцип та діагностичні можливості методу, показання, протипоказання, оцінка даних).
даних).
діагностичні можливості методу, оцінка даних).
неврології. Курс V. Спадкові, дегенеративно-дистрофічні захворювання нервової системи. Вроджені аномалії. Дитячий церебральний параліч.
системи.
хвороба «кленового сиропу», гомоцистинурія тощо).
амавротичні ідіотії).
дегенерація).
Реклінгхаузена, туберозний склероз Бурневіля, хвороба Гіппеля-Ландау, синдром Стерджа-Вебера тощо).
пірамідної системи та мозочка.
спадкових спіноцеребелярних атаксій тощо).
екстрапірамідної системи.
цервікальна дистонія, краніальна дистонія, ортомандибулярна дистонія, писчий спазм, дистонія стопи, спастична дисфонія, міоклонічні дистонії).
спадкова хорея, мала хорея, нейроактоцитоз тощо).
когнітивних функцій.
механізми, клінічні прояви, діагностика та диференційна діагностика).
нейромедіаторного обміну.
механізми, клінічні прояви, діагностика та диференційна діагностика). 05.5.3.2. Міоплегії та міоплегічні синдроми (етіологія, патогенетичні механізми, клінічні прояви, діагностика та диференційна діагностика). 05.5.3.3. Міотонії (етіологія, патогенетичні механізми, клінічні прояви, діагностика та диференційна діагностика).
прояви, діагностика та диференційна діагностика).
патогенетичні механізми, клінічні прояви, діагностика та диференційна діагностика).
хребта.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Ваша оценка этого документа будет первой.
Ваша оценка:
Похожие:
База данных защищена авторским правом ©MedZnate 2000-2016
allo, dekanat, ansya, kenam
обратиться к администрации | правообладателям | пользователям
allo, dekanat, ansya, kenam
обратиться к администрации | правообладателям | пользователям