Контроль болю в онкології Адаптована клінічна настанова, заснована на доказах
|
|
Скачать 2.42 Mb.
|
|
Проект 28.03.2011 р. Контроль болю в онкології Адаптована клінічна настанова, заснована на доказах 2011 р. РОБОЧА ГРУПА 2011 РОКУ
^
Рецензенти Шкала доказів і градація рекомендацій ^ SIGN 106 “Контроль болю у дорослих з раком, 2008
Градації рекомендацій Примітка. Градації рекомендацій пов’язані з силою доказів, на яких вони засновані. Вони не відображають клінічне значення рекомендацій
^
SIGN 44 Дослівний реферат SIGN 44 опублікований у 2000 р. Цей матеріал охоплює сфери, які не були оновлені у даній версії настанови. NHS Quality Improvement Scotland (NHS QIS) прагне рівності та різноманітності. Ця рекомендація була оцінена щодо її можливого впливу на шість рівних груп за віком, інвалідністю, статтю, расою, релігією/переконаннями і сексуальною орієнтацією. Для того, щоб ознайомитись зі Звітом про оцінку повної рівності та різноманітності впливу див. розділ "Опубліковані настанови" на сайті SIGN www.sign.ac.uk/guidelines/published/numlist.html. Повний текст звіту в паперовому та/або альтернативному форматі можна отримати за запитом від фахівця з рівності та різноманітності NHS QIS. Вжито усіх заходів для забезпечення того, щоб ця публікація була правильною в кожній деталі на момент публікації. Тим не менш, у разі помилки або упущення в електронній версії цього документа, яка є остаточною, будуть опубліковані виправлення. Цю версію можна знайти на нашому веб-сайті www.sign.ac.uk ^ ISCI Оцінка і ведення хронічного болю, листопад 2009 р.
Зміст 1 Вступ 1.1 Потреба в настанові 1.2 Компетенції настанови 1.3 Визначення 1.4 Ліцензування лікарських засобів у паліативній допомозі 1.5 Заява про наміри 1.6. Синтез даних 2 Проблеми пацієнтів 2.1 Описовий огляд публікацій, що описують проблеми пацієнта 2.2 Комунікація 2.3 Духовність, суб'єктивний досвід і значення рішень 2.4 Стосунки 3 Психологічні проблеми 3.1 Психологічний дистрес. 3.2 Психологічні фактори і прихильність до лікування 4 Оцінка болю 4.1 Що таке біль? 4.2 Чому оцінка болю? 4.3 Хто повинен оцінювати біль? 4.4 Як має оцінюватись біль? 5 Принципи управління болем 5.1 Вступ 5.2 Програма Всесвітньої організації охорони здоров'я з полегшення болю при раку 5.3 Використання знеболювальної драбини Всесвітньої організації охорони здоров'я 6 Лікування неопіоїдними лікарськими засобами 6.1 Парацетамол і нестероїдні протизапальні лікарські засоби 6.2 Бісфосфонати 6.3 Антидепресанти і антиконвульсанти 6.4 Кетамін 6.5 Місцеве знеболювання 6.6 Каннабіноїди 7 Лікування опіоїдами 7.1 Вибір опіоїдів 7.2 Введення опіоїдів 7.3 Титрування опіоїдів 7.4 Переведення з одного на інший сильний опіоїд 7.5 Коефіцієнти перерахунку 7.6 Лікування нудоти і блювоти, викликані опіоїдами 7.7 Лікування запору, викликаного опіоїдами 8 Немедикаментозне лікування 8.1 Додаткові методи лікування 8.2 Променева терапія для зняття болю у пацієнтів з метастазами в кістки 8.3 Цементопластика 8.4 Анестезійні втручання 9 Забезпечення інформацією 9.1 Надання інформації 9.2 Додаткові джерела інформації 10 Впровадження настанови 10.1 Залучення ресурсів для ключових рекомендацій 10.2 Аудит поточної практики 10.3 Консультації Шотландського Консорціуму Лікарських засобів для охорони здоров’я Шотландії 11 Доказова база 11.1 Систематичний огляд літератури 11.2 Рекомендації для дослідження 11.3 Огляд і оновлення 12 Розробка настанови 12.1 Вступ 12.2 Група з розробки настанови 12.3 Подяки 12.4 Консультація та експертна оцінка Скорочення Додатки Список літератури Список літератури, використаної в процесі адаптації клінічної настанови 1 Вступ 1.1 Потреба в настанові Біль при раку збільшується з прогресуванням захворювання. Близько третини пацієнтів з раком повідомляють про біль, кількість таких пацієнтів зростає до трьох чвертей на прогресуючих стадіях раку.1 Спроби контролювати біль і, таким чином, поліпшувати функціональну здатність та якість життя, були затьмарені в минулому спробами вилікувати основні захворювання.2 Біль при раку має багато вимірів, в тому числі психологічних, фізичних, соціальних і духовних, на які необхідно звертати увагу для того, щоб поліпшити якість життя та функціональну здатність (див. розділ 4.1). Дослідження ефективності контролю болю у пацієнтів з раком виявляють різну картину. В одному проспективному дослідженні за участі більш ніж 2000 пацієнтів впродовж 10 років, хороший або задовільний контроль болю був досягнутий у 88% .3 Проте, дані про низький контроль болю також існують. В одному мультицентровому дослідженні медикаментозного знеболювання при раку у Франції 51% пацієнтів повідомили про недостатнє полегшення болю в результаті лікування. 4 Кількісне та якісне дослідження з полегшення болю в Італії повідомило про недостатнє знеболення у 43% пацієнтів.5 Повідомлені розбіжності співвідношень пацієнтів у досягненні адекватного знеболення можуть бути пов'язані з відсутністю стандартизації оцінки і лікування, хоча також можуть впливати й інші фактори, пов’язані з пацієнтами. Доступ до всебічних сучасних настанов, що ґрунтуються на доказах, допомагає медичним працівникам в їхній меті полегшення фізичного болю у пацієнтів. Коментар робочої групи
Головною метою паліативної допомоги є підтримка якості життя людини в фінальному періоді, максимальне полегшення фізичних та моральних страждань пацієнта та його близьких, збереження людської гідності пацієнта. Актуальність проблеми надання паліативної та хоспісної допомоги населенню суттєво зросло вже у другій половині, а особливо – наприкінці ХХ сторіччя, у зв’язку із значними демографічними змінами у постіндустріальних країнах сучасного світу, постарінням населення та зростанням кількості людей, що вмирають від хронічних, важких, невиліковних хвороб – переважно серцево-, церебро-судинної та онкопатології, туберкульозу, СНІДу, наслідків цукрового діабету, дегенеративних дементних захворювань головного мозку тощо.
За оцінками експертів ВООЗ, 60% осіб старших 60 років, що потерпають від невиліковних хвороб, в першу чергу онкологічних, серцево-судинихі та церебро-судинних захворювань, потребують у фінальному періоді життя додаткового спеціалізованого медико-соціального опікування, що реалізується в різних національних моделях паліативної та хоспісної допомоги. Про актуальність в країнах Европи та в Україні, зокрема, розвитку паліативної та хоспісної допомоги, яскраво свідчить включення окремого питання “Паліативне лікування: модель інноваційної політики в сфері охорони здоров’я та у суспільстві” в порядок денний засідання Парламентської асамблеї Ради Європи, що відбулося у 2009 р. за участю Постійної делегації Верховної Ради України. Як зазначено у Щорічній (2009 р.) доповіді МОЗУ про стан здоров`я населення України та санітарно-епідеміологічну ситуацію [48] впродовж 1990-х років минулого та на початку ХХІ ст. в Україні домінують вкрай негативні демографічні тенденції, серед яких найбільш деструктивним є безпрецедентне зростання смертності. Кількість померлих від різних причин впродовж 2000-х років залишається на високому рівні і становить 16,4 на 1 тис. населення). Усього щорічно в Україні помирає близько 800 тис. людей, з них до 90 тис. – від онкологічних захворювань [43;41] Виходячи з наведених медико-статистичних даних, кількість осіб, що потребують стаціонарної або амбулаторної (в умовах поліклінік або вдома) паліативної допомоги в термінальний період життя, за експертними оцінками ДП “Інститут паліативної та хоспісної медицини МОЗ України”, складає:
Нормативно-правова база надання паліативної допомоги населенню України, зокрема організаційні засади ведення хворих з важкими невиліковними хворобами та необхідність контролю хронічного болю та інших важких симптомів, що спричиняють найбільші страждання людин, яка помирає, і в термінальній стадії раку, СНІДу або іншого хронічного невиліковного захворювання, а також державна регулятрна політика стосовно використання певних контрольованих лікарських засобві, ґрунтується на національних та міжнародних документах (див. Список літератури, що використаний в процесі адаптації клінічної настанови) Таким чином, можна констатувати, що в Україні на цей час створена загальна нормативно-правова база надання паліативної та хоспісної допомоги населенню. Разом з тим, питання контролю хронічного больового синдрому та інших клінічних симптомів, що спричиняють найбільші страждання пацієнтам з хронічними невиліковними хворобами, зокрема особам в термінальний період раку та інших онкозахворювань, порушуючи якість життя та фундаментальні права людини на отримання медичної допомоги, в Україні раніше не опрацьовувалися. Зазначене обґрунтовує необхідність створення в Україні комплексу медико-технологічних документів – клінічної настанови, стандарту медичної допомоги та уніфікованих протоколів з контролю хронічного больового синдрому на засадах доказової медицини відповідно до Наказів МОЗ та АМН Украіни № 102/18 від 19.02.2009 р. та №798/75 від 03.11.2009 р. “Про затвердження методичних рекомендацій "Уніфікована методика з розробки клінічних настанов, медичних стандартів, уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги, локальних протоколів медичної допомоги (клінічних маршрутів пацієнтів) на засадах доказової медицини (частина перша і друга)". Дана Настанова створюється шляхом адаптації до існуючої вітчизняної ресурсної і нормативної бази клінчних настанов (Clinical Practice Guidelines - англ.) з даної тематики, що акумулюють найкращі (еталонні) данні щодо медичної допомоги, спрямованої на покращення якості життя паліативних пацієнтів з больовим синдромом. Клінічна настанова «Контроль болю в онкології», що подається, створена на виконання Наказу МОЗ України від 27.09.2010 N 810 “Про затвердження переліку тем клінічних настанов та уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги для опрацювання в 2010-2011 роках”. 1.2 Компетенції настанови 1.2.1 Загальні цілі Ця настанова надає рекомендації, які ґрунтуються на існуючих даних про найкращу практику в управлінні болем у дорослих пацієнтів з раком. Настанова містить рекомендації, які в основному стосуються болю, викликаного раком, але багато викладених принципів можуть бути застосовані для співіснуючих больових станів і болю, викликаного лікуванням раку. Настанова виключає лікування болю у дітей віком до 12 років. 1.2.2 ^ Ця настанова буде цікава для будь-якого медичного фахівця, який може мати справу з пацієнтом з болем при раку будь-якого ступеня тяжкості, у тому числі для фахівців з паліативного догляду, лікарів, хірургів, анестезіологів, фізіотерапевтів, фахівців з трудотерапії, інтервенційних радіологів, онкологів, медичних сестер, фармацевтів, клінічних психологів, лікарів загальної практики, надавачів духовних і релігійних послуг. Вона також буде цікава для пацієнтів з болем при раку та осіб, які за ними доглядають. 1.3 Визначення Біль визначається по-різному:
В цій настанови використовується перше з цих визначень. Коментар робочої групи Вважаємо за доцільне навести в цьому документі більш широкі тлумачення болю та больового синдрому, що виникає на певній стадії розвитку злоякісної пухлини: Біль є суб’єктивним відчуттям та психоемоційним переживанням, що виникає як реакція організму на дію шкідливих, руйнівних подразнень. Сприйняття пошкоджуючих подразників реалізується ноцицепторами (ноцирецепторами; больовими рецепторами), що є елементами сенсорних нейронів. Кінцеві структури ноцицепторних нейронів широко представлені в шкірі, м`язах, підшкірній, кістковій тканині, суглобах, внутрішніх органах. Ноцицептори можуть бути активованими механічними стимулами, термічними або хімічними подразненнями. Типи болю. З патофізіологічної та клінічної точок зорок, з урахуванням рекомендацій Міжнародної Асоціації вивчення болю (International Association for the Study of Pain; IASP) розрізняють різні патогенетично обумовлені типи болю. Кожен тип болю обумовлений різним ступенем ушкодження м`яких тканин, кісток нервових стовбурів та внутрішніх органів як самою пухлиною, так і її метастазами. Розрізняють: ноцицептивний біль, що спричиняється ураженням ноцицепторів мязів та /або кісток (соматичний біль) або ноцицепторів внутрішніх органів (вісцеральний біль); нейропатичний біль, який виникає внаслідок пошкодження власне нервових структур (проростання пухдини); цей біль має значно сильнішу клінічну вираженість та є більш стійким до дії анальгетиків. каузалгія – різновид сильного та нестерпного болю, який виникає внаслідок подразнення ноцицепторів та приєднання стимуляції певних центрів симпатичної нервової системи. Каузалгія важко піддається впливу звичайних анальгетиків і вимагає додаткового підключення ад`ювантних нейротропних засобів (див. нижче). Формування хронічного больового синдрому. З фізіологічної точки зору біль є біологічно важливим захисним механізмом, що сигналізує про життєву небезпеку та сприяє збереженню цілісного організму. Разом з тим, біль надзвичайної сили та/або тривале больове подразнення і відповідне важке відчуття болю, що спостерігаються в паліативній онкології, формують стійкі патологічні реакції у периферичній та центральній нервовій системі. Такий біль звуть патологічним. Цей тип болю є небезпечним для організму, спричиняє нейрофізіологічні зміни та порушення гомеостазу цілісного організму, у тому числі розвиток патопсихологічних змін в головному мозку, що й формують стійкий синдром хронічного болю. Саме тому, хронічний больовий синдром в термінальний період життя, особливо у онкологічних пацієнтів, значно відрізняється від гострого болю багатьма проявами, що зумовлені стійкістю та силою болю, який відчуває пацієнт. До таких проявів належать суттєві зміни психіки хворого, а також можливість виникнення стійкості болю до дії лікарських засобів та інших терапевтичних маніпуляцій. Такий біль здатний знищити людину, як особистість, призводячи до розвитку стану вітальної депресії, аж до виникнення суїцидальної поведінки. ^ – біль помірної або сильної інтенсивності, який виникає на тлі контрольованого хронічного болю. Прорив болю може бути описаний як спонтанний (несподіваний) або випадковий (очікуваний або передбачуваний).9 ^ , як правило, надається віч-на-віч, цілком зосереджено на людині і не робить ніяких припущень щодо особистих переконань або життєвої орієнтації. Може надаватися персоналом, який надає медичну допомогу, особами, які здійснюють догляд, сім'ями та пацієнтами.10 ^ надається в контексті загальних релігійних переконань, цінностей, літургії і способу життя релігійної громади. Капелани є основними надавачами релігійної допомоги.10 Коментар робочої групи У зв’язку з відсутністю Україні спеціального офіційного інституту медичного капеланства, духовна та релігійна допомога пацієнту при його перебуванні в лікувальному закладі або вдома надається на його прохання або звернення близьких осіб (родини) або інших уповноважених осіб (при знаходженні пацієнта в непритомному стані) священниками (духівниками) певних релігійних конфесій згідно з чинним законодавством України.
У настанові опіоїдні лікарські засоби будуть класифікуватися за призначенням для користувача на слабкі і сильні опіоїди. Приклади слабких опіоїдів: кодеїн, трамадол та дигідрокодеін. Приклади сильних опіоїдів: морфін, оксикодон, гідроморфон, фентаніл, алфентаніл, бупренорфін і метадон. Слабкі опіоїди як правило, використовуються для лікування легкого та помірного болю, а сильні опіоїди для помірного і сильного болю. |
Ваша оценка этого документа будет первой.
Ваша оценка:
Похожие:
База данных защищена авторским правом ©MedZnate 2000-2016
allo, dekanat, ansya, kenam
обратиться к администрации | правообладателям | пользователям
allo, dekanat, ansya, kenam
обратиться к администрации | правообладателям | пользователям